Жительница Новомосковска Татьяна Гаманченко коллекционирует украинские рушники. Собственноручно женщина их не вышивает, однако любит реставрировать старинные рушники. Об этом сообщает vesti.dp.ua
— Рушники я почала збирати приблизно 5 років тому, і відразу закохалася в неймовірну вишивку, неперевершену досконалість вишитих квітів та птахів, – пояснила Татьяна Гаманченко. – Колекціоную саме рушники, тому що це наш український оберіг. Дане мистецтво заворожує, неможливо відвести очей від такої краси.
Перші — це ті, які зберігалися в нашій родині. Їх вишивала моя бабуся, і вони дуже простенькі. Роки минають, і на них від часу вже зіпсувалися нитки. Згодом я почала купувати рушники на «барахолці», у стареньких бабусь та в Інтернеті на етнічних сайтах. Люди приносили мені речі і просто дарували. Казали: «Візьміть, бо нам не треба, а викинути шкода». Ось так усе і почалося.
Я маю вже 350 рушників, з яких приблизно 30 потребують реставрації. Усе, що є в колекції, — для краси. Ними раніше прикрашали приміщення. Я збираю вироби з квітами і птахами, переважно вони вишиті художньою гладдю. На деяких є квіти, які майстрині придумували самостійно. Вони неймовірні. Я їх називаю «чудернацькі квіти», тому що мене зачаровують. Це мої найулюбленіші речі.
Був випадок, коли я йшла вулицею і проходила повз сміттєвий бак. Звідти виглядало щось вишите і я, не втримавшись, витягла річ зі сміття: то було кілька вишитих картин. Я їх відіпрала, відновила і вони досі радують мене, бо дуже чарівні.
Усі рушники вишиті 50, 60 і навіть 70 років тому: сучасних немає. Походять майже з усієї України — з Сумської, Полтавської, Черкаської, Вінницької, Івано-Франківської областей. На жаль, зібрання з нашої області — дуже незначне, лише два рушники моєї бабусі. Ці роботи з Магдалинівського району. Там є маленьке село Дубравка, в якому мешкала бабуся і народилася моя мама. Майже десять рушників мені подарувала знайома, пані Валентина. Їх вишивала її мати, родом із Полтавської області, з села Свиридівка.
На рушниках Дніпропетровської області вишивали квітковий, рослинний орнамент, а також геометричний візерунок. Зображали і різні квіти: троянди, маки, лілії, дубове листя, калину. Для речей нашого регіону використовували домоткане, лляне або конопляне полотно. Також була поширена вишивка червоними та чорними нитками. Майстрині вкладали в роботу красу своєї душі і тепло свого серця.
Не варто, аби така краса просто лежала вдома. Хочеться, аби її побачили. Зараз люди стали цікавитись своєю історією, тому мрію про постійно діючу виставку. Гадаю, що знайдеться меценат, який фінансово допоможе орендувати відповідне приміщення.
Discussion about this post