Ці квіти такі зворушливі і можуть своїм лише запахом до глибини душі збурити спомини про те, як “чорнобривці насіяла мати”.

Чорнобривці – український символ, наш оберіг. Проте, до України, як власне і до Європи ці квіти потрапили порівняно недавно. Цікаві факти про чорнобривці розповідаємо далі.

Згідно з деякими свідченнями, до Європи їх завезли в 16 столітті з Америки. Індіанці називали чорнобривці магічним провідником: ці дивовижні золотисті квіти нібито допомагали шукати справжнє золото, на яке з таким шаленством накидалися європейці.

Жовтава квітка й неймовірна слава про неї швидко ширились європейським континентом, отримуючи при цьому різні назви. Англійці їх назвали “меріголд” (“золото Мері”), німці – “студентська квітка”, китайці – “квіткою десяти тисяч років”, а українці – чорнобривцями (а ще – оксамитець та повняки).

Наукова назва квітки – Tagetes – походить від імені онука давньоримського бога Юпітера — Тагеса, або Тагета. Цей божественний юнак умів пророкувати майбутнє й передав людству вчення про дивінацію – вміння вгадувати майбутнє за допомогою інтуїції та волі богів. І взагалі, маючи зовнішність хлопця, володів розумом мудреця.

Квітка виправдовує такі надзвичайні легенди про себе, адже дуже потенційна й корисна: заспокоює нервову систему, лікує від стресів, бореться з бактеріями, лікує хвороби підшлункової залози, допомагає при діабеті тощо.

Загалом у світі нараховується 59 видів чорнобривців. В Україні поширені 3 види: чорнобривці прямостійні (Tagetes erecta),  чорнобривці розлогі (Tagetes patula) та чорнобривці вузьколисті (Tagetes tenuifolia).

Чорнобривці окрім як у лікуванні, можуть використовуватись ще й у їжу.

Як пише кухар Євген Клопотенко, пелюстки чорнобривців можна використовувати, наприклад, для приготування салатів: додають не лише краси, але й пікантного посмаку. Експерти рекомендують використовувати саме вид Tagetes patula, адже вміст ефірних олій в його пелюстках нижчий, а отже і смак — приємніший.

З пелюсток чорнобривців також варять аджику, з додаванням перцю, часнику та інших спецій або варення, для любителів солоденького.

А чули ви коли-небудь про шампанське з чорнобривців, для якого потрібна лише вода, цукор, лимонна кислота та звісно квіти? Виходить смачно, а в напої навіть утворюються бульбашки кисню, як у справжньому шампанському.

З двох окремих видів “Tagetes minuta” та “Tagetes signata” виготовляють пряність імеритський шафран, що вирізняється пряно-квітковим ароматом.

Легенди про чорнобривці

Чому чорнобривці ростуть коло хати

Давно-давно це було. Ще тоді, коли земля України не знала біди й злигоднів, коли співучий її народ мирно сіяв хліб і радо зустрічав кожного, хто приходив з добром. Ця родюча земля з луками зеленими, лісами багатими, ріками голубими, людьми сильними приваблювала чужинців з півночі. Несли вони з собою горе та сльози, забираючи у полон найдорожче – хлопчиків, що мали вирости слухняними рабами.

У цей день до поселення підходили вороги. Матері, щоб не віддати дітей чужинцям, шукали рятунку у баби Ясновидиці, яка зналася на чарах.

Принишклі й боязкі хлопчики тулилися до Любави, матері чорнобривого Кароока, що привела їх до Ясновидиці. Сива бабуня мовила слова заклинання, і діти перетворились у прекрасні кущисті квіти, які огорнули ноги Любави. Вони були чорнобривими і кароокими, як і хлопчаки.

– Залишайтесь коло матері, – мовила старенька.

Не знала Ясновидиця, що це будуть її останні слова. Чужинські мечі порубали усіх…

Так і зостались в Україні хата, мати й чорнобривці як одне ціле. Нема України без білої хати і чорнобривців, які милують материнське серце до сивих морозів.

Легенда про братів-чорнобривців

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби.

Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки.

Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли.

Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: “Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:

– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите.

Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”…

– Дідуню! А де вони поховані?

– А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють.

– Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів.

За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: “Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.