Жителька села Шевченкове Звенигородського району Оксана Погрібна змалку знала, що вона родичка Тараса Шевченка. Відтак у її господі при вході портрет поета, а “Кобзар” — поруч із Біблією. Тараса Шевченка згадували щоразу, як родина збиралася за одним столом, розповіла вона Суспільному.

Село Шевченкове — батьківщина Тараса Григоровича Шевченка, розповів голова Шевченківської сільської територіальної громади Сергій Смалько. У центрі села Шевченко зустрічає туристів та селян на інформаційному стенді.

“У селі десь 80 людей мають прізвище Шевченко. Хтось є родичами, а хтось дальній родич. По братах, по сестрах, багато є людей нащадків. Частина цих людей є дослідженою, а частина — недосліджена”.
Місцева жителька Оксана Погрібна, хоч й не Шевченко, втім родичкою митцеві доводиться по лінії його брата:

“По лінії мами і по брату Микиті. Микита — Тарасів брат і мій прадід — його син. Це племінник Тараса Шевченка, а моя баба — мамина мама — Петрова дочка”.

Тримати портрет Тараса Григоровича з вишитим рушником — родинна традиція, пояснила пані Оксана:

“Мені мама казала, що ми родичі Тараса. А потім у школі вчителька моя — Параска Олексіївна каже: а в нас же ж є родичі Тараса Шевченка у класі. Думаю, ну хто ж це ще родичі. А вона каже: Оксанка. Я думаю, може ж ще хтось — ні. Отак я і взнала”.

У родині є фото, яке зберігають як сімейний раритет. На ньому, за словами пані Оксани, найімовірніше є і брат Тараса Шевченка — Микита. А от чи вплинула слава українського художника та поета на долю її родини, відповіла:

“По роду усі Шевченки, вони ж і називалися, прозвали їх Шевченками, бо шили: і тітка шила, і баба ткала, пряла. Моя мама вишивала і шила. У нас була машинка «Подолка», то мама шила все на світі”.

Вишиває й сама Оксана, серед робіт подушки, рушники, скатертини та сорочки. Створює ляльки-мотанки, такі ж, як і в Шевченкових творах. Свого пращура Оксана Погрібна вважає пророком, до настанов якого варто дослухатися усім:

“Збувається усе так, як він казав. Якби правили по-Шевченковому, то може б і війни не було”.