04 серпня 2024, 20:00

У Черкасах 3 серпня відбулася “Зустріч пам’яті”, приурочена другим роковинам теракту в Оленівці. У краєзнавчому музеї, аби вшанувати Героїв, зібралися родини захисників, побратими та небайдужі містяни. Потому вони провели акцію на Соборній площі, пише Суспільне

Учасники заходу переглянули відео зі спогадами військових, які були у полоні в Оленівці, у той момент, коли стався теракт.

Також спогадами поділився один із азовців із позивним “Сайрус”, який розповів про умови в полоні. На момент теракту він був у шпиталі.

“Коли ми вийшли з Азовсталі, “Червоний Хрест” надав нам бланки. Я написав, що в полоні. Але відправили це не моїм батькам, а на мій номер. Потім мені все ж вдалося зв’язатися з батьками, але деяким ще досі, мабуть, не повідомили. Два дні нас охороняли в автобусі і тільки 20 травня (2022 року — ред.) випустили з цього автобуса в Оленівку. Годували раз на день. У бараці було 333 людини, а ліжок — близько сотні. Ми ліжка здвигали, ще якісь піддони були. Приїхали ЗМІ з Росії, хотіли зняти «звірських азовців». Але не думаю що в них вийшло, бо вони тільки починали знімати, а кожен третій втрачав свідомість від голоду. На камеру пообіцяли меддопомогу. У мене забрали бинти, «зеленку» і сказали, що самі все зроблять. На камеру все обробили. Воду спочатку привозили з Донецька, а через тиждень сказали, що буде з болота. Вона була масляниста, рожевувата. У хлопців через це стали шлунки”, — переповів він.

Брат черкащанки Тетяни Лісової загинув під час теракту.

“Жодна з родин не вірила, що таке може статися. Цілий рік ідентифікували тіла, ми їздили до різних інстанцій, щоб пришвидшити цей процес. Там більша частина згоріла живцем, самі полонені виносили поранених, тіла. Майже рік йшли ідентифікації і родини отримали обгоріли кістки. Нам було дуже важко це сприйняти. Було боляче, що наших рідних там вбили. Я вважаю, що вбивали і продовжують вбивати через те, що вони відчувають силу наших людей, у яких зброя всередині”, — зазначила вона.

Черкащанка Валентина вважає, що про полонених обов’язково треба нагадувати.

“Син моєї колеги у полоні. Мовчки підійдеш, обіймеш її, поспівчуваєш, а які слова підібрати — не знаєш. Часто думаю, як у неї серце це все витримує”, — розповіла вона.

Після зустрічі в музеї учасники заходу поклали квіти до стели із портретами загиблих воїнів на площі Слави.

Брат пані Вікторії — в полоні рік і шість місяців. На захід вона прийшла з дітьми.

“Ми прийшли, аби підтримати всіх полонених, не дати нікому не забути про них. Думаю, таким чином ми можемо зробити щось, щоб обміни відбувалися швидше”.

Потому родини захисників вийшли з прапорами та плакатами на Соборну площу, аби нагадати людям про полонених захисників і що полон — убиває.

Фото Олександра Костирка

Джерело