Бульваром ця магістральна черкаська вулиця стала майже нещодавно, якихось 35 років тому, адже 1989-го відзначали 175-річчя Тараса Шевченка. Ну й змінили статус, бо вулиць багато, а бульвар буде один. Ще й центральний, вісьовий. Але за хронологією в біографії вулиці-бульвару то була вже остання кругла дата. Цікаві факти розповів краєзнавець Борис Юхно.

..А починалося його життя саме як вулиці, а не тракту – бо то ще ХVІІ століття – 1815 року. Тоді у своєму плані забудови Черкас й передбачив Вільям Гесте таку головну. Та до фактичного «народження вулиці» минуло ще кілька десятиліть і лише 1879-го, тобто 145 років тому, вона стала називатися Старочигиринською. З 1911-го до 1923-го була Олександрівською. При цьому її центральна частина від Базарної (Соборної) площі до вулиці Садової (Небесної Сотні) топонімічно ідентифікувалася як Олександрівський бульвар. Єдиною принадою цього відтину слугував високий постамент з чавунним погруддям Олександра ІІ між теперішніми Будинком торгівлі і МакДональдсом.

Перед 110-річчям поета, а то 1924 рік – і це «100», тобто ювілей другий і визначальний – вона стала вулицею Шевченківською. Саме так називалася аж до 1939-го, коли відзначалися 125-та річниця Тараса Шевченка. Ювіляра вшанували черговим перейменуванням: не Шевченківська вулиця, а вулиця Шевченка. З цією офіційною назвою вона прожила своїх наступних півстоліття.

А 1989-го, «з нагоди 175-ліття поета», це вже бульвар. То згадані при початку 35 літ, ювілей третій і останній.

Прикметно, що за царя у своїй зеленій складовій уся Олександрівська, що тоді обмежувалася спочатку Крайньою, а потім Лісною (перші назви Університетської) і Сінною (колишня Добровольського), перебувала на утриманні міщан. Кожен, чий будинок тут знаходився, навпроти двору мав доглядати за власноруч посадженими деревами. Тому в ті часи наш бульвар був суцільно-фруктовим, та здебільшого залишався таким ще й перед 1950-ми.

Але повоєнна відбудова сильно видозмінила магістраль. Власне – видовжила до майже семи кілометрів, адже від рафзаводу до вулиці Василя Стуса (колишня Крилова, а знаєте її першу назву 1926 року? «Новий Побут», але як абориген тих країв запевняю: його там не бачили аж до асфальтування пару років тому).

З часом зелені насадження «осуспільнили». Замість яблунь, груш та шовковиць зеленгоспівці висадили декоративні кущі та дерева, але ще не каштани. Посадили, чим можна було розжитися, і судячи з усього – доволі безсистемно.

Каштановим бульвар став не зразу. Позаяк вже на середину 1960-х то було близько двох десятків кварталів з 22-х теперішніх, справа вимагала часу й осмислення. Вочевидь, осмислювалося ситуативно: озеленення вулиці Енгельса тополями задало тренд, то й тут вирішили садити тополі. На щастя – не по всій довжині.

«Гордість жителів обласного центру – широка і рівна як стріла, вулиця Шевченка. Її бульвар, який простягся на багато кілометрів, у найближчі роки буде реконструйовано. Початок роботи вже покладено. Черкасці бачили, що на кварталі між вулицями Можайського і Пролетарською викорчувано дерева, які застаріли і не відповідали сучасним вимогам озеленення. Замість них тут висадять у два ряди декоративну південну тополю.

На кварталі з’явиться красива, чітко спланована алея. За всіма правилами ландшафтної архітектури буде розбито квітники, газони», – сповіщала «Черкаська правда» від 17 квітня 1969 року.

Тож наш бульвар став каштановим у першій половині 1970-х. Так, 1972 року з того ж джерела дізнаємося, що «на чергових кварталах було висаджено 240 крупномірних каштанів і замінені ті, що погано прижилися, в наступному році робота з озеленення вулиці Шевченка цими красивими деревами триватиме».