Деталі

В австрійських Альпах ми живемо в автентичному будинку площею 300м2 з приватним лісом для полювання довкола.

Це фамільне гніздо, в якому кожен член родини має свою кімнату, в ній одяг для різних оказій, картини і репродукції. Туди можна повернутися навіть через роки, а вовняні австрійські трахти (традиційний верхній одяг, популярний у німецькомовних країнах) із красивенними металевими ґудзиками так і будуть висіти з наліпками від молі в шафі.
Родинний літопис мешканців цього будинку виданий окремою книгою. Там — розлоге, крислате дерево, багато поколінь під однією палітуркою: керівники банків, засновники відомих брендів, навіть дипломат у нацистській Німеччині.
В домі все так, як і має бути у родинних гніздах. Великі парковка, тераса, комори і підвал. Рипить підлога і пахне деревом. Жалюзі з сердечками і різьблені деревʼяні стільці. Милі антикварні дрібнички: здоровенні пивні кухлі з кришками, ковані підсвічники, статуетки, звісно, роги убитих тварин, звісно, велике зібрання платівок Моцарта і Штрауса. Замість кнопки-дзвінка — дебелий дзвін. Щоб почули на всіх 300м2 і в лісі для полювання довкола.

Пахне сусідська ферма з Мілками. Ходимо туди купувати витриманий «пахучий» гірський сир і свіже молоко. Завод «Мілка» теж неподалік, виявляється, цей шоколад вперше виготовили якраз в Австріі, ще у 1909 році. На фабриці є навіть музей і муляж фіолетової тварини в ньому.
Довкола — мирна, пасторальна Австрія. З усіх вікон видно гори, ми засинаємо щоночі під шум гірської річки, намагаючись загадати бажання, коли падає зірка. Те саме бажання.

Але мені довго не спиться. Все думаю, що багато поколінь, мільйони українців не мали, не мають, не будуть мати ні сімейних гнізд, ні надрукованих сімейних літописів, ні родинних історії. Їхні родинні фото згоріли у вогнях воєн, традиційний одяг знищений, промисли втрачені, ковані підсвічники, срібні кухлі, золоті ікони вкрадені, приватні ліси стали колгоспними, а фабрики зруйновані. Українські хлопці не освічуються коханим із бабусиними каблучками — їх обміняли на хліб у 30-х, коли настало світле майбутнє. У нас немає ні родинної памʼяті, ні сімейних гнізд, а відтак — єдності.
Війни котилися Європою і стихали, країни відбудовувалися, родини відроджувалися. Також ті, у яких були нацисти. Але той, хто з Росією межує, завжди живе у війні. Наш єдиний шлях — захищати себе. Зараз і завжди.

Дарка Горова, журналістка

Із допису у ФБ