В українців починаються поминальні дні – коли люди йдуть на кладовища до своїх рідних. У різних містах дата може бути різною, але лобов’язково між Великоднем та Трійцею.

Обряди та звичаї у поминальні дні

За традиціями, на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. Заведено виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод.

А в поминальний день душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ ніби-то плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Але насправді традиція проводів з’явилася раніше від християнства і має язичницькі корені. Тоді, за язичницькими традиціями, поминали родичів у період весняного відновлення природи. В ті часи це дійство символізувало колообіг «життя-смерть-життя». Вважалося, що спільна із покійними трапеза живим додавала впевненості у сьогоденні, а мертвим допомагала заспокоїти дух.

Коли ця традиція перекочувала до християнства, її дещо змінили. Почали відспівувати молитви не тільки в церквах, але й на цвинтарі. Освячували їжу, а вже тоді, біля могил, ділилася свяченою трапезою. Серед особливих страв виокремлюють: паску (можна залишити освячену ще з Великодня), книші, коливо, пироги, фарбували нову порцію крашанок.

Що готувати на поминальний день

Коливо – це поминальна страва, яку готують не тільки на Провідки, але і на поминки по тільки-но померлому родичу. Зазвичай його готують як кутю. Але ще поливають ситою з меду або цукрового сиропу (мед, або цукор, розведені водою), а потім зверху з родзинок викладають хрестик. Коливо в деяких регіонах України ще називають сито, або канун. Ця страва також має язичницьке коріння, як і сам обряд Гробків, та і Пасхи загалом.

Ще за язичництва господиня, окрім колива, у ці дні готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усі зносили їжу на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами.

Що можна і не можна робити?

Споживати принесені наїдки на кладовищах продовжують і зараз, вже і в християнстві. Тільки от церква не рекомендує цього робити.

Священники наполягають на тому, що завдання людей – не наїдатися й напиватися на цвинтарі, а потім ще й залишати наїдки на могилах. Адже це все можуть розтягнути дикі звірі, пташки, безпритульні собаки. Ні, християни мають ділитися з тими, хто потребує. Тому краще віддати кілька пасочок у притулок для бездомних людей.

Прикмети

Деякі люди, особливо старше покоління, вірять у прикмети і повір’я, з якими пов’язаний цей день.

Вважалося, що якщо незаміжня дівчина чи холостий хлопець не буде брати участь в поминальній трапезі, доля обізлитися, а удача відвернеться. І сидіти йому/їй бурлакою/дівицею до наступного року.

Для покращення матеріального становища і стану здоров’я господині обмивали ікони джерельною водою, яку не виливали, а зберігали до свята. Вранці на Провідну неділю все сімейство умивалось цією водою. Причому старші завжди вмивали спочатку молодших домочадців, а потім і себе. Вважалося, що водиця з ікон здатна зміцнити здоров’я і поправити фінансове становище.

Люди вірили, що довге і щасливе життя їм могли дарувати молитви, прочитані вранці на Провідну неділю. Причому молитви повинні бути звернені не тільки до Господа, але і до своїх померлих родичів, які на тому світі попросять за своїх рідних.