Вчора на війні загинув громадський діяч з Корсуня, аеророзвідник Олег Собченко. Про це повідомляє Національний військово-історичний музей України.

Олег Собченко – активний учасник Революції Гідності та АТО. Довгий час боровся за збереження річки Рось.

Побратим загиблого, екснардеп Ігор Луценко присвятив Собченку зворушливий пост у Фейсбуці:

“Тяжко писати якісь слова, коли треба писати так же невимовно красиво і сильно, як жив Олег.

Познайомилися ми на Майдані, завдяки Тетяні Чорновол. Під час подій Вогнехрещі на майданівців у Черкасах напав Беркут. Олегу проломили лоба, буквально розтрощили кістку. Його чудом врятували з лікарні, вивезли за кордон. Потім він отримав за ті події свій перший орден «За Мужність».

Далі у складі невеликої групи добровольців ми поїхали на війну ще у 2014-му, у квітні. Собченко провоював понад півтора роки у першу фазу, був результативним снайпером, мав непоганий досвід контактних боїв. Його знання і уміння були безцінними у перші хаотичні тижні великої війни. Завдяки йому я лишився тоді живий.

Загалом з ним ми працювали як екіпаж аеророзвідки перші 10 місяців повномасштабки.

***
Я знаю, саме завдяки Собченку вистояв Київ. Коли у березні в районі Казаровичів група російських десантників спробувала захопити греблю Ірпеня, Олег у слушний момент взяв командування на себе і зметикував, як тими жалюгідними засобами відбити атаку елітних солдат.

Ми тоді не дали можливість росіянам взяти під контроль воду в річці Ірпінь – річці, котра потім, завдяки відкритій греблі, розлилася і вирішальним чином допомогти захистити столицю з Півночі, утримати Мощун.

Безумовно, за це, а також за багато інших подвигів, Олег заслужив звання Героя України. Нам тоді дали по ордену «За мужність», що теж, звісно, не дарма.

***
Це був козак, якого якась машина часу перенесла у наші часи. Жорсткий воїн і одночасно лірик: любив пісні, увесь український спектр – що народних і класичних, що нових – намагався знати досконально. Ми ділилися один з одним рідкісними композиціями.

Любив жінок, уважно на них дивився, але завжди підкреслював свою вірність дружині – чеснота, така рідкісна у наш час.

Безкомпромісно грав роль мого старшого брата, мав крутий характер, любив сваритися на блокпостах. Я теж маю не надто хорошу вдачу; ми постійно сперечалися, але трималися разом. Бо коли треба було йти у сіру зону, то я міг кликати лише його, а він – мене.

Жорсткий характер, утім, поєднувався з добротою. Усі порятовані нами істоти песячого і котячого виду – це його заслуга.

З ним ми пройшли найспекотніші бої цієї війни – Мощун, Лисичанськ, Бахмут.

Але ким би досвідченим вовком війни ти не був, нинішня щільність артилерійського вогню математично передбачає тобі мало шансів.
Вічна пам’ять герою, царство небесне!