Дата публікації Перегляди: 174
На його піснях виросло покоління, за свою концертну діяльність у складі тріо Мареничів він удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого І ступеня, а в 2003 році – високого звання Народного артиста України. Мова йде про Валерія Маренича – легендарного засновника тріо Мареничів, який 1 січня відзначить славний ювілей – 75-річчя.
Бадьорий голос у телефонній слухавці суперечить тому віку. «Вже й на Черкащині мною зацікавилися? — запитав і відразу ж відповів, — приємно дуже». Валерій Петрович вже багато років мешкає у Луцьку, хоча родом з Кривого Рогу.
Він любить повторювати, що серце його в Кривому Розі, а пісенна душа – на Волині.
На жаль, від колись популярного тріо Мареничів залишились лише спогади, та все ж музикант плекає надію, що зможе знову гастролювати Україною. «Щиро дивує сьогоднішня ситуація в українській естраді, — з ностальгією відзначає. — Пісні – одноденки, коли люди після концертів не можуть згадати, що вони слухали, переспівати ту чи іншу пісню».
Твори, які колись виконувало тріо Мареничів, переспівували на теренах усього Радянського Союзу. Згадуються слова Мусліма Магомаєва, коли він сказав, що хотів би зробити своїй азербайджанській пісні такі ж легкі крила, які Мареничі зробили українській.
Сьогодні друзі маестро, які розкидані по всьому світу, дивуються, як це у Маренича немає концертів? А пісні тріо, у яких був зміст, викликають у справжніх поціновувачів мистецтва ностальгію за справжньою музикою. Й ніби на підтвердження цих слів з телефонної слухавки ллється стиха «Ой, у гаю, при Дунаю». Співає Валерій Петрович також і російською, і польською мовами.
Нині його життя наповнене подорожами на велосипеді, піклуванням про братів менших та мріями про концертні виступи. Не забуває ювіляр і про українських солдатів в госпіталях Луцька. Там він — частий гість. «Треба нам бути якимись добрішими», — щиро вважає й за таким принципом живе. А ще вірить, що у вищих владних кабінетах згадають про нього і допоможуть організувати концертні виступи в Україні. «Я не хочу за кордон, хочу виступати на рідній землі, — каже і додає, — маю для цього сили і бажання».
Катерина Вальчиковська
Шполянські вісті
