Дата публікації Перегляди: 5

Шполянину Дмитру Петруню важко пригадати такий період у своєму житті, коли він не захоплювався голубами. Змалку полюбляв спостерігати за цими ніжними птахами, яких спершу розводив удома в Капустиному старший брат Микола, згодом почав допомагати йому у догляді за пернатими. Так не зогледівся, як і сам прикипів душею до птахів. Як пам’ятає, сталося це тоді, коли брата призвали на строкову службу до армії, а молодшому довелося доглядати за його птаством.

Згодом і Дмитро відслужив в армії, а потім обрав для себе військову професію на все життя. Як військовий, об’їздив найдальші куточки колишнього Радянського Союзу і не лише. При цьому досі пам’ятає, як колись їхав з іншим військовим у Німеччині і спостерігав там незвично великих голубів.

Щодня ближче до вечірньої пори Дмитро Олександрович випускає своїх підопічних попастися на траві у невеликому садочку біля голуб’ятника. Щойно відчиняє двері приміщення, як звідти чується жваве туркотіння, яке миттю переростає в шерхіт крил. І вже десятки білих, рудих, рябеньких і майже чорних із переливами голубів вилітають і вистрибують на акурат засіяний травою зелений трав’яний килим. Знаючи про їхні забаганки, господар завбачливо насипав у куточку садиби свіжого піску, куди насамперед і поспішили пернаті.

Збоку здається, що він спілкується з дітьми.

— Раніше кількість голубів у мене доходила до сотні, — розповідає. — Однак кілька років тому захворів, довелося тривалий час перебувати у лікарні, а своїх птахів мусив роздати іншим любителям. Собі тоді залишив всього кілька парок на розвід. А зараз вони знову розплодилися…

Згадуючи минулі роки, шполянин розповідає, як його підопічні полюбляли буквально тулитися до свого господаря, сідали йому на плечі, на ноги і щось «розповідали» своєю пташиною мовою. Була в його житті й така історія, коли одну голубку привчив відвідувати футбольні матчі, які проводилися на місцевому стадіоні.

— Стадіон неподалік, тож біла голубка сиділа у мене на плечі протягом усього часу, доки завершиться матч, — пояснює. — Зрозуміло, пташка звикла до галасу спортивного заходу не одразу, а поступово, а деякі глядачі футболу все дивувалися, побачивши дядька з голубкою на плечі.

Серед порід в Дмитра Олександровича улюблені так звані голуби-стояки, голуби-павичі та поштові голуби. Свого часу він тренував своїх поштових голубів. Для цього власним автомобілем вивозив зі Шполи до Черкас, випускав на полі при в’їзді до міста — і за годину опісля птахи встигали повернутися додому! Особливість його голубів-стояків у тому, що вони здатні підніматися вгору на висоту від 0,5 до одного кілометра і триматися, скажімо, над будинком, майже не рухаючись убік.

Коли вперше бачиш на подвір’ї цих пернатих красенів, розрізняєш їх хіба що за кольором оперення. А от голубівник може розповісти про кожного свого голуба, його стать, вік і навіть характер. І за годину спілкування вже й сама помічаю, де молодняк, тобто дещо менші за розміром птахи, а де представники старшого покоління. Посміхаючись, господар показує, як один з голубів підганяє свою голубку, аби та не гуляла надворі, а йшла на гніздо висиджувати потомство. Для цього птах легенько клює свою половинку, направляючи у «потрібному» напрямку. Такі от сімейні стосунки, виявляється…

Д.О.Петрунь зізнається, що ніколи не ставив собі за мету продавати голубів чи, тим паче, вживати у їжу.

— Утримую їх заради задоволення, раніше відвідував виставки птахівників, де час від часу купував собі нові породи голубів, — продовжує. — У різний час мінявся птахами з місцевими голубівниками.

Цікаво, що ці невеликі за розміром птахи залюбки їдять зерно пшениці, кукурудзи.

З його розповіді, вдалим обмін буває не завжди. Часом на подвір’ї не бажають приживатися нової породи голуби і просто тікають у невідомому напрямку. Добре, якщо повернуться до попереднього господаря… Іншим разом був випадок, коли поштові голуби Дмитра Петруня тікали від нового господаря на Кіровоградщині аж через вісім місяців після того, як він їх виміняв у Шполі.

При цьому Дмитро Олександрович зауважує, що раніше серед шполян було більше любителів цих птахів миру, тож і обмінювати поголів’я, так би мовити, оновлюючи сімейство голубів, було де.

— Чого не скажеш про сусідню Кіровоградщину, де спостерігав, що голуб’ятень на подвір’ях набагато більше, ніж у нашій місцевості, — і трохи засмучено додає. — Я б із задоволенням наділив парку чи скільки треба голубів комусь із місцевої молоді, аби знати, що вони серйозно поставляться до цієї відповідальної справи, — пояснює голубівник. — І що птахи не захиріють і не загинуть від недогляду. Та, на жаль, поки що не зустрічав серед теперішніх молодих людей когось, хто б зацікавився розведенням голубів.

Не так давно Д.О.Петрунь приютив чорних голубів, яких йому привіз шполянин, перед тим, як піти до Збройних Сил України. Так і прижилися чужі серед своїх, завдяки дбайливому догляду і турботі.

Ольга Качан

Шполянські вісті