Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) став найбільшим у її історії. Захід зібрав понад 20 лідерів, включно з Китаєм, Індією, Росією і Пакистаном.

Ганебне мовчання Трампа у відповідь на масовані атаки по Україні показали одне: зустріч на Алясці була ні про що. США зазнали поразки у стратегії вмовляння кремлівського тирана. Але визнати її, а значить, і своє безсилля – Трамп і його команда ніколи не зважаться. Саме тому й урівнюють агресора і жертву. Тим часом на саміті ШОС – лідери Китаю, Росії та Індії обговорюють світ без Заходу та його цінностей. Чим це загрожує всім нам? Про це у своєму блозі на сайті «Gazeta.ua» пише Віталій Портников.

На тлі постійних розмов про можливість припинення російсько-української війни і навіть проведення тристоронньої зустрічі президентів Сполучених Штатів, Росії та України – про двосторонню зустріч тепер не згадує навіть сам Дональд Трамп – Росія посилює терор проти України. Минулого тижня масована атака на Київ та інші українські регіони була найбільшою за останні кілька місяців і ще раз довела: під час зустрічі на Алясці американському президентові не вдалося домовитися з російським колегою ні про що.

А вже у суботу було вбито колишнього голову Верховної Ради України, відомого політика й активіста Андрія Парубія. Я пишу цей текст буквально за кілька метрів від місця злочину й наочно уявляю собі той шок, який охопив львів’ян, коли вони дізналися про цей новий акт терору. Ми добре розуміємо: як ракетні атаки на Київ і Львів, так і вбивство авторитетного політика з патріотичного табору – це свідомі акти залякування, сигнал Путіна про те, що український народ нібито не має жодного іншого вибору, окрім ганебної капітуляції.

Але все це ми вже бачили і чули, вже звикли до цієї звіриної мови, якою Путін звертається до нас. Що дійсно відрізняє нинішній тиждень терору від попередніх – так це відсутність серйозної реакції на розправу над мирними мешканцями України з боку американського президента. Адже після шостої телефонної розмови з Путіним Трамп публічно висловлював незадоволення тим, що російський лідер лише обіцяє і говорить, але продовжує вбивати людей. Тоді Трамп заявляв, що тиск на Путіна має бути посилений. І хоча після цих слів знову не було жодного реального тиску, а лише розмови про шанси мирного процесу, зараз ми не почули навіть таких ритуальних пояснень. Ба більше, у Білому домі намагалися виправдати вбивства цивільних українців ударами України по нафтопереробному комплексу Росії.

І саме в цьому криється сутність хибної логіки, з якою ми стикаємося щодня. Це спроба урівняти жертву й агресора. Спроба не помічати очевидного: удари по нафтопереробних заводах – це удари по ресурсах російської армії, яка щодня вбиває мирних мешканців. Натомість удари по цивільних кварталах – це свідоме вбивство самих мирних мешканців. Якщо Україна прагне їх захистити, вона зобов’язана знищувати російські нафтопереробні підприємства. Це логічно. Але адміністрація США керується іншою логікою. Бо засудити Путіна за вбивства – означає визнати, що саміт на Алясці був не “успіхом”, а цілковитим фіаско. Ані сам Дональд Трамп, ані його команда не люблять говорити про власні поразки.

Та, зрештою, нам потрібні не розмови і не оцінки, яких уже було вдосталь за ці довгі місяці війни. Нам потрібні реальні дії. Питання лише в тому, коли ми їх дочекаємося. Чи усвідомить американський президент, що відсутність конкретних кроків і намагання переконати Путіна закінчити війну шляхом переговорів – це і є шлях до її продовження? Що Путін розуміє лише мову сили, лише мову нищення власної економіки та власних політичних перспектив? Усе інше йому байдуже. Я переконаний: якщо Україна матиме більше зброї і більше фінансових ресурсів для оборони, у Росії буде значно менше бажання вести війну на виснаження до безкінечності.

Завдання американського президента полягає не в тому, щоб заспокоювати російського колегу, а в тому, щоб усвідомити всю масштабність викликів. Викликів насамперед для Сполучених Штатів, а не лише для України. Адже на тлі повітряного терору й убивств Путін вирушає до Китаю, щоб у товаристві голови КНР та прем’єрміністра Індії презентувати світ без Заходу. Світ, який може не зважати на західні цінності, погрози та санкції. І ми бачимо: у цьому альтернативному світі не бракує солідарності. Китай послідовно підтримує Росію, Іран чи Північну Корею, які під санкціями розробляють зброю, завершують ядерні програми чи тероризують і знищують Україну. І що менше буде солідарності в західному світі – то більше буде єдності у світі Росії та Китаю.

А чим більше буде цієї єдності – тим менше безпеки матиме колективний Захід і самі Сполучені Штати. Бо тоді війна рано чи пізно прийде додому до американців. І їй не завадить жоден чудовий океан.